ПНІВСЬКИЙ ЗАМОК


 



З підніжжя Страгори добре видно, як осторонь від міста Надвірна самотньо стоїть сіра споруда — найпам'ятніша з усіх міських, завдяки якій, власне, і виникло саме поселення, яке і започаткувало Надвірну. Це — Пнівський замок.

Спорудження замку сягає в сиву давнину, він — свідок багатьох подій історії. Подібні будівлі почали виникати після поступового занепаду та розпаду Галицько-Волинського князівства, яке, розорене численними монголо-татарськими ордами, вже не могло відновити своєї колишньої могутності. Цим скористалися польські феодали, які у XIV ст, незважаючи на впертий опір місцевих жителів, захопили Галичину.

Шляхом будівництва своїх оборонних твердинь, місце для яких ретельно вибирали та враховували ряд інших чинників, завойовники за всяку ціну намагалися тут закріпитися. Більше того, польські королі щедро роздавали галицькі землі своїм васалам. Так, у 70-х роках XVI ст. Владислав Опольський за "відданість польській короні та вірну службу надав привілей на володіння значною частиною Покуття аж до берегів Чорної (Надвірнянської) Бистриці феодальному роду угорського походження Куропатвів, який для зміцнення своєї влади у цьому куточку Прикарпаття і звів замок, котрий відомий як Пнівський. У XVI ст. замок уже стояв. Замок зведений у тому місці, де карпатські хребти найдалі вклинюються в передгір'я, і стоїть поблизу Страгори. Страгору з її двома вершинами добре видно здалека і вона здавна служила орієнтиром. Мимо гори, а можливо, через її двоголову вершину, проходив давній торговий шлях (частина відомого транскарпатського), який далі, ймовірно, вздовж русел рік через гори тягнувся на Закарпаття й Угорщину. Замок таким чином надійно прикривав собою в цьому місці вхід у гори. Подорожні, мандрівники і купці, проїжджаючи в цьому напрямку і зворотньо, замку просто так уже минути не могли — тут створили митницю. Митниця приносила помітні прибутки магнатам і своїм вдалим розташуванням привертала увагу селян і ремісників до цього місця — вони осідали поруч. Селилися тут — поза замком, на дворі замкові слуги, яким не знайшлося місця серед мурів. Так виникло поселення — теперішня Надвірна, яка згодом стала значним ремісничим центром. Тут проживали солевари, кушнірі, кравці, муляри, ковалі, які збували свої вироби по всьому Прикарпаттю. Населення міста весь час росло і на третю чверть XVII ст. сягало майже 1000 мешканців (990чол.). Місце для замку вибиралося також з умов запасів і можливостей видобування будівельних матеріалів, способу і шляхів його доставки, а також, що найголовніше, наявності дармової робочої сили. Замок зводився в основному руками підневільних селян великого і старовинного села Пнів (звідси і його назва — Пнівський замок), яке існувало уже на той час (вперше згадується в 1482 році).

Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка до будівництва Станіславської твердині (1662 р.) була найбільшою на всій території Прикарпаття. Він розташований на природному пагорбі, поверненому західною стороною до річки Бистриці Надвірнянської. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об'єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п'ять — замок у плані п'ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п'ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням. Кутових веж чотири: східна — кругла, північна і південна — шестигранні, на захід дивиться напівкругла. На стику східної і південної стін — трикутний виступ з двома ярусами бійниць. Бійниці є також уздовж усіх стін та у вежах. Така кількість веж, а також їх помітний виступ за твірну лінію замку, дозволяла добре проглядати й обстрілювати простір вздовж усіх зовнішніх стін. Остання, п'ята вежа — в'їзна. В'їзд у замок здійснювали через підйомний міст, перекинутий через спеціальний рів, який наповнювався водою. Рів — штучний, він тягнувся вздовж всієї південної стіни. Зі сходу обороноздатність замку посилювалася глибоким яром, на дні якого протікав потік. На захід природна височина обривається круто сама. Найбільш уразливий і незахищений замок з півночі але, не зважаючи на це, він був для того часу одним з найбільш укріплених та пристосованих до довготривалої облоги в усій Україні. Міць замку за довгі століття не раз випробовували. Замок покликаний був оберігати спокій, додавати впевненості, зміцнювати віру в своїх силах, давати відсіч чужоземним феодалам, які своє панування на Прикарпатті утверджували шляхом жорстокого гноблення українців. Коли гніт ставав нестерпним і терпінню приходив край, замок ставав об'єктом для нападу повсталого народу причиною його збуреного протесту. Народна боротьба на Надвірнянщині, як і в багатьох інших районах Східної Галичини і Буковини, набуває уже в XVI ст. особливих форм — поширюється опришківство. Саме опришки і вчинили перший успішний напад на пнівську твердиню. Це в 1621 році зробив не без допомоги селян і дворового слуги Степана Буклашка малочисельний загін буковинського ватажка Гриня Кардаша. Замок захопили і частково зруйнували. Опришки сповідували тактику блискавичної партизанської боротьби — зоставатися надовго вони тут не могли і замок залишили. Але ні Надвірнянщина, ні Пнівський замок на довгі десятиліття не переставали бути в полі зору повсталих — тут діяли загони Нестора, Григорія Дранки, Василя Гліба.

Побував тут і найвідоміший ватажок опришків Олекса Довбуш. За час його ватагування рух набув найбільшого розмаху (30-і — 40-і роки XVIII ст). У 1745 р. Довбуш підійшов до села Зелена, чим настільки стривожив і переполошив всю місцеву шляхту, що вона поспішно почала готувати замок до оборони. Та на Надвірну Довбуш не пішов. Якщо боротьба опришків носила локальний характер, то повстання козаків, розпочате в 1648 році, розлилося по всій Україні і переросло у народну війну. Хвиля боротьби докотилася і до Прикарпаття. Ще задовго до приходу козаків тут спалахує Покутське повстання, яке очолив уродженець села Вікторів теперішнього Галицького району, а згодом козацький полковник Семен Височан. П'ятнадцятитисячне військо повсталих, серед яких багато і селян Пнів'я, і міщан Надвірної, захоплює майже всі опорні пункти шляхти. Під їх натиском не устояв і Пнівський замок. Повстанці не тільки його захопили, але і сильно зруйнували. Після відступу селянсько-козацького війська проводять значні роботи з відбудови та укріплення замку. Замок відновили, але ненадовго — через рік його знову здобули козаки. Села і міста Прикарпаття ставали об'єктом нападів у часи татарсько-турецьких набігів і зазнавали, якщо ворогові вдавалося їх здобувати (а це траплялося дуже часто), страшних руйнацій. На відміну від багатьох міст, містечок і сіл, які були мало або й зовсім незахищеними, Пнівський замок вигідно відрізнявся, а тому нещастя його часто минало. Так сталося і в 1676 році. Напад тоді виявився особливо руйнівним — впало 13 замків, спустошили Манявський скит і поруйнували Галич, тисячі людей потрапили у тяжку неволю, а на місці багатьох містечок і сіл залишилися самі згарища. І хоч турки сильно пошкодили стіни, але ні штурмом, ні довготривалою облогою замком оволодіти так і не змогли. Після їх відходу його знову відбудували.

Часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і замітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути уже виявилось неможливо. Останні мешканці, чи ті, котрі тут служили, перебували в замку, ймовірно, до кінця XVIIІ ст. А на початку XIX ст. замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати. Не дивлячись на велику руйнацію та велику часову відстань, замок дійшов до наших днів. Але в якому стані? Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка. Є штукатурка і на круглій вежі, яка сполучає північну і східну стіни. Башта була високою і кількаярусовою. Перекриття між ярусами виконані з дерева. В стінах вежі є спеціальні місця, куди вкладали і кріпили колоди. Є і залишки самих колод. У доброму стані і східна частина. Викладена вона не тільки з каменю, але і з червоної цегли, використовуваної при перебудовах. Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Зрештою, про це свідчать численні входи, які стрімко ведуть униз. У стіні є і вікна, перекриття прольотів для яких виконані з кам'яних балок. Над вікнами виступає карниз. В інших стінах і вежах які збереглися значно гірше і в багатьох місцях потріскали, розсунулися або ж і зовсім розсипалися, прольоти для вікон і входів зі сторони внутрішнього двору виконані технікою склепінь. У стінах мурів і особливо веж є велика кількість каналів розміщених у товщі кам'яного мурування, якими проходив дим. Таким способом в часи середньовіччя обігрівали приміщення. Наявність цих каналів, а також штукатурки, вікон свідчить про те, що з самого моменту виникнення весь комплекс замку планувався і будувався не тільки як фортифікаційна споруда, але і використовувався для житла. Житлові приміщення були і у в'їзній вежі та розташовувались на другому поверсі. Сама вежа сильно пошкоджена, але арка в'їзних воріт уціліла. На фасаді в'їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів. Замок славився і великою кількістю підземних ходів, що також помітно посилювало його обороноздатність, особливо в часи облоги. Найкраще входи в підземелля збереглися в квадратній вежі. Скільки їх було, цих входів, в яких напрямках і куди вони вели — сказати тепер важко. Але до ще однієї цитаделі, круглої кам'яної вежі, розміщеної в зоні парку теперішнього міста, і званої в Надвірній «малим замком» (на відміну від великого — Пнівського), хід напевне був. Тепер уже назву «малий замок» не вживає ніхто. А ще була колись у місті довга мурована кам'яна стіна. Її вже немає. Залишені самі на себе, споруди не охоронялися, як слід не використовувалися, врешті-решт з часом зруйнувались.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 
 
РЕКЛАМА






НАШI ПАРТНЕРИ


     


Контакт - Про проект

CARPATHIAN GUIDE 2006-2018 © All rights reserved
CARPATHIAN GUIDE