ЕКОТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ “БУКОВИМИ ПРАЛІСАМИ ВЕЛИКОЇ УГОЛЬКИ”


 



Протяжність маршруту близько 5 км, перепад висот – 400м.
Тривалість переходу туди і назад – 3 год.
Найкращий час відвідування з квітня по жовтень.

Початок маршруту. 430 м н. р. м. Знаходиться біля контрольно-перепускного пункту (КПП) Угольського лісництва КБЗ. Сто метрів нижче, праворуч від дороги, в оригінальній альтанці знаходиться мінеральне джерело гідрокарбонатного типу. Місцеве населення з давніх давен вживає його цілющу воду. До речі, Уголька дуже багата мінеральними джерелами, які тут, як і на більшій території Українських Карпат, називають буркутом (від слова буркотіти). Як згадують літописні матеріали ще кілька сот років тому були тут і термальні мінеральні джерела, проте до нашого часу про них збереглася лише народна пам’ять і місця, де колись місцевий люд приймав гарячі ванни.

Від КПП маршрут веде дорогою вгору і перших 300 м проходить біля людських осель. Тут переважно мешкають родини працівників служби охорони Карпатського біосферного заповідника. Ще 100 метрів і останні людські будівлі лишаються позаду – маршрут приводить під намет букового лісу. Хоча велетенські дерева височать прямо на узліссі, неозброєним оком можна помітити сліди людської діяльності. Проте з кожним кроком у глиб “хащі”, а саме так називають тут ліс, стежка все далі заглиблюється в світ непорушеної природи.

500 м. Роздоріжжя, 550 м н. р. м. На відстані 200 м від узлісся маршрут розгалужується. Якою б з двох стежок не піти, ми обов’язково повернемося на це ж місце. Опис маршруту ми продовжимо, обравши лівий напрямок. Цей варіант маршруту більш пологий і, відповідно, легший для підйому, у той час як правий є значно стрімкішим і більше пасує для спуску.

1000 м. Урочище “Гребінь”, 650 м н. р. м. Пройшовши ще 300 м ми опиняємося в царстві букових пралісів. Ліворуч від стежки в ущелині біжить невеликий, але дуже мальовничий потік Кам’яний. На його протилежному березі височать могутні скелі з сіруватого вапняку. Це східні відроги скелястого кряжу “Гребінь”, який тягнеться сюди аж з Малої Угольки. Увесь цей схил вкритий низькорослим буком висотою 15-20 м, під наметом якого зростають тис ягідний та інші породи. У травостої представлені перлівка трансільванська (Melica transilvanica), аспленій зелений (Asplenium viride) і постійний супутник вапняку - листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium). Поширення вапнякової гряди не обмежується лише одним берегом - вона переходить на лівий берег потоку і нешироким пасмом тягнеться ще на десятки кілометрів у східному напрямку. Серед цих вапнякових скель заховані десятки печер і гротів. За місцевими легендами місцеві розбійники-опришки зберігали у них свої скарби. Їх поки ніхто не знаходив, а от природні цінності тут зосереджені чималі. Чого варте лише кам’яне убранство вапнякових печер з різноманітних натічних форм, яке формувалося протягом сотень тисяч років з розчиненого у воді, а потім осадженого кальциту.

Ліворуч від стежки розміщена невелика дерев’яна споруда, яка слугує укриттям від непогоди та місцем відпочинку для працівників заповідника. Вона виконана в характерному архітектурному стилі з місцевих матеріалів. Для покрівлі використана драниця (від слова “дерти”) – традиційний будівельний матеріал, що виготовляється за дуже давньою технологією лише з деревини, що має певні властивості. Драницю, а також його ускладнений різновид гонт, до цього часу широко застосовують у цьому регіоні для вкриття будинків та господарських будівель.

Від лісової “колибки”, а саме колибами називають традиційні для Українських Карпат дерев’яні типи житла, що опалюються по чорному, маршрут веде далі вгору. За якихось 200 м стежка знову роздвоюється. На цей раз ми вибираємо правий напрямок, оскільки стежка, що відходить ліворуч, веде на Малу Угольку.

2100 м. Урочище “Молочний камінь”, 830 м н. р. м. Маршрут приводить до найвищого пункту маршруту, в якому розміщена унікальна пам’ятка неживої природи. Це карстова печера “Молочний камінь”, що так само як і величезний моноліт з світло сірого вапняку, в основі якого вона знаходиться, названа на честь цікавого природного явища. Насичений розчин CaCO3, що сочиться з вапнякових скель, має білий колір і загалом нагадує молоко.

Вхідний отвір у печеру широкий і прямокутний, розміром 10 на 2,5 м, зорієнтований на південь. Печера двоярусна, з двома ходами, що розходяться від входу. Західний хід тупиковий, а східний переходить у великий зал розміром 10 х 15 м і висотою до 15 м. Він з’єднаний вузьким ходом ще з одним з невеликим залом. На висоті 10 метрів знаходиться другий поверх, що продовжується вглиб вапнякового масиву і закінчуються залом 5 на 10 м. Загальна довжина печери становить 92 метри, а об'єм – 63 м3. Печера цікава не тільки своїми розмірами і фантастичними кальцитовим напливами, які нагадують гігантські органні труби, що пронизують велику вертикальну площину навпроти входу, але й своєю історією. Саме тут виявлена стоянка прадавніх людей-троглодитів, що заселяли територію Карпат ще в часи пізнього палеоліту (близько 20 тис. років тому). Цих первісних мешканців Карпат вчені відносять до так званої культури мисливців на печерних ведмедів. Ці першопоселенці Карпат жили за рахунок мисливства і збиральства, які швидко виснажували місцеві ресурси. Це, в свою чергу, спонукало їх до постійних міграцій з місця на місце. Підчас короткочасного осілого життя вони використовували різноманітні природні сховища, зокрема печери. Саме тут, в “Молочному камені”, була одна з численних стоянок, що використовувалася десятками поколінь наших пращурів. Підчас археологічних розкопок, що неодноразово проводилися тут у другій половині минулого сторіччя, було знайдено багато цікавих предметів цієї доби. Зараз вони експонуються в Ужгородському краєзнавчому музеї та Музеї екології гір Карпатського біосферного заповідника.

Вхід у печеру знаходиться серед своєрідного букового пралісу. Він звідусіль оточений невисокими і гіллястими буками, липами та ільмами. Над печерою зростає цікаве угруповання - суха бучина з підліском із бузини чорної (Sambucus nigra), жимолості пухнастої (Lonicera xylosteum) і плющу звичайного (Hedera helix). Останній вид є ліаною, що високо в’ється по деревах і кам’яних брилах. До речі, усі згадані види рослин широко застосовуються в народній медицині, зокрема для лікування простуди, хвороб травного тракту і дихальної системи, хоча і є отруйними рослинами.

2700 м. Урочище “Велика Копиця”, 730 м н. р. м. Безпосередньо від печери “Молочний камінь” маршрут починає стрімко спускатися. Через кілька сотень метрів праворуч від стежки виникає велетенська скеля-останець. Вона високо здіймається над 40 метровим наметом букового пралісу. З трьох сторін скеля абсолютно неприступна –вертикальні стіни, всіяні кущами та невеликими деревцями тису й інших деревних порід, піднімаються над землею на висоту 70 метрів. Проте шлях на вершину існує. Із західного боку вузька й небезпечна стежка виведе на невеликий майданчик, з якого відкривається неймовірний вид на оточуючу місцевість, неначе з висоти пташиного польоту. Від цього паморочиться в голові. Але коли звикаєш до висоти, помічаєш багато цікавого. Вершина Великої Копиці, а саме так називається ця велетенська скеля, є унікальним природним альпінарієм. Тут на мізерній площі природа зібрала десятки реліктових і рідкісних видів трав’яних та деревно-чагарникових рослин. Усі карнізи верхів’я скелі вкриті низькорослими чагарникоподібними екземплярами тису, лип серцелистої і широколистої. Поруч зростають поодинокі кущі ялівцю козачого (Juniperus sabina) - єдине місцезростання в Українських Карпатах, кизильника цільнокрайого (Cotoneaster intergerrimus) і спіреї середньої (Spirea media). З трав’яних видів тут поширені ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), молодило гірське (Sempervivum montanum) і борідник Прейса (Jovibarba preisiana), які, до речі, прекрасно ростуть і в культурі. Лише вказані види рослин засвідчують унікальність місцевої флори. Не менш цікава й фауна букових пралісів Угольки. Крім звичайних для широколистяних лісів видів, тут можна зустріти й типових мешканців хвойних лісів, наприклад, чорного дятла-жовну (Dryocopus martius), довгохвосту сову (Strix uralensis), снігура (Pyrrhula pyrrhula) та ін. При невеликому везінні є шанс почути характерні “гукаючі” звуки лісового голуба синяка (Columba oenas), або ж спостерігати білоспинного дятла (Dendrocopos leucotos). Останні два види є своєрідними індикаторами пралісу, адже вони тісно пов’язані з дуплами, якими так багаті старі ліси. Хоча ці види поширені і в насадженнях, де ведеться лісове господарство, чисельність їх там набагато нижча і зустріч з ними є великою рідкістю.

4500 м. Роздоріжжя, 550 м н. р. м. Маршрут виводить нас до вже знайомого розгалуження стежок. Ще кілька сотень метрів і зустріч з дивосвітом дикої природи перейде в категорію спогадів і справді неповторних вражень.

 

ФАЙЛИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ


 

 

ДОДАТКОВІ ЛІНКИ


 
 
 
РЕКЛАМА






НАШI ПАРТНЕРИ


     


Контакт - Про проект

CARPATHIAN GUIDE 2006-2018 © All rights reserved
CARPATHIAN GUIDE