ЕКОТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ “БУКОВИМИ ПРАЛІСАМИ МАЛОЇ УГОЛЬКИ”


 



Протяжність маршруту – 5 км, перепад висот – 500 м.
Тривалість переходу туди і назад – 2 год.
Найкращий час відвідування – з квітня по жовтень

Початок маршруту. 410 м н. р. м. Знаходиться біля контори Угольського лісництва, яка збудована у притаманному для даної місцевості стилі. Неподалік, у кількох десятках метрів, розміщене своєрідне хвойне насадження, яке відразу кидається в око своєю несхожістю на угруповання з місцевих шпилькових порід – смереки чи ялиці. Цей не дивно, адже перед нами прибулець з Північної Америки, славнозвісна псевдотсуга тисолиста (Pseudotsuga taxifolia), що на батьківщині займає величезні площі і досягає неймовірних розмірів – до 100 м у висоту та кількох метрів у діаметрі. Це дерево має надзвичайно цінну деревину, що й спонукало місцевих лісівників понад сто років тому створити тут у Малій Угольці дугласієве насадження, а саме так доволі часто називають у народі пседотсугу. Маршрут оминає цю хвойну групу і через міст веде на протилежний берег річки Мала Уголька. Хоч річка і невелика, але вона представляє значний інтерес для натуралістів. Її води населяють типові для гірських річок Карпат риби. Серед них форель, гольян, “червонокнижні” харіус, андруга закарпатська, мінога угорська, яка по суті відношення до риб немає (це представник дуже давнього класу круглоротих), та інші. Поблизу, у схожих, але більших за розмірами річках, нереститься ендемік дунайського басейну лосось дунайський. Не менш цікава і багата фауна безхребетних гідробіонтів, яка налічує тисячі види організмів з найрізноманітніших таксономічних груп. Береги Малої Угольки теж добре обжиті. До них приурочені специфічна група біляводних птахів і звірів. Це оляпка, біла та гірська плиски, а з ссавців – видра та європейська норка, яких тут зрідка можна ще зустріти. На другому березі річки в очі кидається оригінальна, але занедбана будівля. Це водяний млин, який ще двадцять років тому справно молов на борошно пшеницю та кукурудзу. До речі, на відстані один кілометр вниз по течії річки знаходиться ще один млин. Він є діючим і прекрасно зберігся. Його власник залюбки продемонструє як водяний потік обертає давнє і почорніле, але все таке ж міцне як і сто років тому, дубове колесо. Неподалік зруйнованого млина розміщується місцева школа, яка до Другої світової війни слугувала мисливським будиночком для місцевого графа-землевласника. До цього часу добре помітні специфічні архітектурні риси цієї будівлі. Звідусіль вона оточена сінокосними луками, які в період цвітіння милують око своїм різнобарв’ям і різноманіттям.

400 м. Карстова печера “Дружба”, 500 м н. р. м. Неподалік села, безпосередньо на околиці лісу знаходиться один з найцікавіших об’єктів Угольки – найбільша печера Українських Карпат “Дружба” (історична назва – “Романія”). Сумарна довжина її ходів становить понад 1 км. Знаходження тут печери пов’язане із заляганням величезних, у кілька кубокілометрів, блоків вапняку, що загалом є характерно для Пенінської зони стрiмчакiв, яка проходить через південну частину Угольського масиву. Ця місцевість характеризується добре розвинутим карстом, завдяки чому тут представленi найрiзноманiтнiші карстовi форми як надземні, так і підземні: карстові лійки, печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки печер на територiї масиву налiчується понад тридцять. Окремі з цих печер зберегли своє кам’яне убранство – сталактити, сталагміти, сталагнати тощо. До них приурочені унікальні троглобіонтні комплекси, які описані в спеціальному нарисі. Вхід у печеру, що простяглася аж до самої річки, знаходиться серед середньовікової свіжої бучини. Це насадження на окраїні села не може вважатися буковим пралісом, оскільки має ще певні ознаки впливу людини (випас, витоптування, рубка). У 50-60-х роках поблизу печери проводилися геологорозвідувальні роботи, сліди яких можна спостерігати до сьогодні у вигляді залишків шурфів. До цих шурфів приурочені дуже цікаві рослини. В літню пору тут можна спостерігати усі три види зростаючих у нас доволі рідкісних булаток: довголисту (Cephalantera longifolia), червону (C. rubra) та великоквіткову (C. damasonium) та інших представників орхідних, зокрема з роду коручок (Epipactis).

800 м. Початок букового пралісу, 650 м н. р. м. Від печери маршрут невпинно піднімається вгору і з кожним кроком все далі веде углиб масиву. Через 400 м ми опиняємося в справжньому буковому пралісі. Це бучина свіжа папоротева. Поодинокі дерева бука досягають тут 35-40 м у висоту і до 1 м в діаметрі. Їх вік нараховує 250-300 років. У підліску чагарників майже немає за винятком поодиноких кущів бузини чорної (Sambucus nigra), або бузини червоної (S. racemosa). Трав’яний покрив також майже відсутній, тільки на весні, доки не розпустилося листя, можна спостерігати поодинокі особини ранньовесняних рослин.

1200 м. Підніжжя ур. Гребінь (Середній Камінь), 750 м н. р. м. Так називають скелясту вапнякову гряду, що майже на кілометр прорізає Угольський масив із заходу на схід. Його численні вершини піднімаються над наметом лісу, нагадуючи гігантський гребінь. Це одне з найцікавіших місць масиву - повсюди виступають мармуризовані кристалічні вапняки, які вкриті щільним моховим кожухом. Він у свою чергу пронизаний різноманітними папоротями - багатоніжкою звичайною (Polypodium vulgare), пухирником ламким (Cystopteris fragilis) і дернинами аспленію волосовидного (Asplenium trichomanes). Окремі дерева бука своїми коренями, ніби товстими мотузами, обплітають мармурові брили, що звалюються зі стрімких схилів ур. Гребінь. Все це створює враження якогось прадавнього, не властивого нашій епосі творіння.

1600 м. Ур. Гребінь, 750 м н. р. м. Протягом останніх сотень метрів маршрут проходить траверсом схилу ур. Гребінь і майже не піднімається вгору. Довкола стежки височать скелі і розкидані нагромадження вапнякових брил. На цьому кам’янистому субстраті зростають рідкісні розріджені сухі бучини з окремими буками-велетнями та поодинокими липами серцелистими (Tilia cordata) і ільмами гірськими (Ulmus scabra). Повсюди на вапняках, особливо в місцях скупчення уламкового матеріалу, можна спостерігати багато особин-клонів папоротей – листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium) і страусового пера (Matteuccia strutiopteris). Поряд знаходяться численні куртини лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) та скополії карніолійської (Scopolia carniolica), видів, що занесені до Червоної книги України. Проте особливим шармом це місце вирізняється навесні, коли масово цвітуть ефемероїди. У цей час схили Гребеня вкриваються неймовірно красивим і різнобарвним синьо-жовто-рожевим килимом із зубниці (Dentaria glandulosa) та рясту (Corydalis solida). Серед них, окремими куртинками вибивається яскраво білий підсніжник (Galantus nivalis). Загалом, ця картина створює незабутнє враження.

2300 м. Урочище “Чурь”, 850 м н. р. м. Маршрут приводить до одного з наймальовничіших місць на маршруті. Якщо піднятися, з дотриманням усіх правил безпеки, на майданчик на вершині скелі, відкривається прекрасна панорама на букові праліси Угольки і долину р. Тиса. На горизонті в південному напрямку можна спостерігати гірські пасма, що знаходяться вже на території Румунії. Внизу, біля підніжжя скелі знаходиться одна з численних вапнякових печер Угольки. Згідно з легендами і літописними даними, вона має велетенські розміри і вже згадана печера “Дружба” є лише її невеликим фрагментом. Посли російського царя Івана Грозного, що підчас подорожі з Цареграду до Москви у 1552 році зупинялися в розміщеному поблизу Занівському монастирі, так писали про цю печеру “Да от того камени, как можно человеком каменем бросити, и ту есть близко пропасть сажен четырех, а поперег как погреб. И в ту пропасть мечут великое древие и камение. Ино там долго время идет гремячи, покамест и слух человечь не имеет. Да как час помолчав, опять выкинет вон. Все изломает древие и камение…”. Новітні спелеологічні дослідження виявили на дні печери вертикальний хід, закупорений великим глиняно-кам’яним корком. Його розкопування дозволить встановити істину.

В урочищі Чурь зростають рідкісні фітоценози - бучини липові (Fagetum tilieto-platiphyllosum) і сухі кальцефільні чисті бучини (Fagetum calceosum), які є унікальними за складом і структурою деревостану. Тут, на скельних полицях спорадично зустрічається рідкісне дерево тис ягідний (Taxus baccata). Про нього хочеться сказати окремо. Цей релікт третинного періоду опинився під загрозою повного знищення завдяки своїй надзвичайно цінній деревині, яка у свій час виконувала в цьому регіоні функцію грошей. Зокрема місцеві жителі платили тисовою деревиною данину. Незважаючи на те, що тис був дуже поширений на території Українських Карпат, про що свідчать численні місцеві топоніми – р. Тиса, населений пункт Тисовець, урочище Тисувате і багато інших, на сьогодні тут збереглися лише лічені його осередки. Угольська популяція, на думку вчених, є найбільшим природним насадженням тиса в Українських Карпатах і нараховує понад 1500 екземплярів. Хоча найбільше тиса зростає в Княждвірському заказнику на Іванофранківщині (понад 5 тис. примірників), проте багато лісівників переконані в його штучному походженні.

Більшість дерев тиса в Угольці має висоту 5-6 м і діаметр 25-20 см. Особливістю масиву є насіннєве поновлення тису, про що свідчить наявність кількарічного підросту. Тут же, на скелях, зустрічається низка рідкісних кальцефільних рослин – борідник Прейса, молодило руське, в’язіль стрункий, що є рідкісними і занесені до Червоної книги України.

2500 м. Карстовий міст, 800 м н. р. м. Окрасою і найвизначнішою пам’яткою природи на маршруті безумовно є Карстовий або Кам’яний міст. Це унікальна природна арка, яка утворилася внаслідок карстових процесів, як вважає наука, ще на морському дні. Її оригінальність привертала увагу людей з давніх-давен. Ще 500 років тому, коли християнство відзначало своє 1500-річчя, тут, у самому серці Європи, процвітав культ язичників, що поклонялися сонцю. Саме на Карстовому мості знаходилося їхнє капище, про що свідчать як архівні матеріали, так і цікаві знахідки артефактів. Цей витвір природи з мармуризованого вапняку зверху вкритий розрідженим буковим насадженням, а відкриті ділянки цієї величезної брили зайняті мохами та накипним лишайниками, які чергуються з невеликими дернинами рідкісних папоротей – аспленію волосовидного (Asplenium trichomanes), багатоніжки звичайної (Polypodium vulgare), листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium) тощо. Тут, на скелі, поряд з буками зростають багато інших деревних і чагарникових порід, що загалом не характерно для угольського пралісу, де бук утворює практично монодомінантне насадження. Серед них липа (Tilia cordata), ільм гірський (Ulmus glabra), тис ягідний (Taxus baccata) та багато ін.

2800 м. Буковий праліс, 700 м н. р. м. Від карстового моста серпантином стежка спускається вниз. На відстані близько 200-300 метрів натрапляємо майже на ідеальну ділянку свіжої мертвопокровної бучини. Деревний ярус утворюють різновікові дерева бука – від підросту до могутніх дерев-велетнів, віком у 300 і більше років. Поодиноко трапляється чоловіча папороть (Dryopteris filix-mas), ожика волосиста (Luzula luzuloides), маренка запашна (Asperula odorata) та анемона дібровна (Anemona nemorosa) – всюдисущий представник жовтецевих (Ranunculaceae). Якщо вологість повітря достатньо висока, тут часто можна зустріти саламандру плямисту – типового для букових лісів представника хвостатих земноводних, що занесений до Червоної книги України.

3200 м. Буковий праліс, 600 м н. р. м. Тут маємо розріджену вітровалом сиру бучину і буйний різновидовий трав’яний покрив. В першу чергу кидаються у вічі численні тут високостебельні рослини. Серед них є рідкісні види, що занесені до Червоної книги України. Це лунарія оживаюча (Lunaria rediviva), яка гарно цвіте на початку літа і набирає оригінальних форм після достигання насіння, і беладона звичайна (Atropa belladonna) – водночас і лікарська і смертельно отруйна рослина. Поруч, на вапняковому субстраті зростає цікава папороть - листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), який в народі називають турій язик. Народна назва найкраще відображає дивовижність цієї рослини. Її ваї (так у папоротей називають листові пластинки) зовсім не нагадують розсічене листя інших папоротей, проте дуже схожі до язиків тура – велетенського бика, пращура усієї свійської великої рогатої худоби, що водився в широколистяних лісах Європи і був повністю знищений людиною 300 років тому.

5000 м. Кінець маршруту 410 м н. р. м. Маршрут спускається до річки і виводить на вже знайому луку, де розташований колишній мисливський будинок графа і у якому зараз навчаються діти мешканців с. Мала Уголька. Ще 300 м і ми опиняємося біля контори Угольського заповідного лісництва, звідки й розпочинали нашу мандрівку однією з останніх ділянок дикої природи в центрі Європи.

 

ФАЙЛИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ


 

 

ДОДАТКОВІ ЛІНКИ


 
 
 
РЕКЛАМА






НАШI ПАРТНЕРИ


     


Контакт - Про проект

CARPATHIAN GUIDE 2006-2018 © All rights reserved
CARPATHIAN GUIDE